Хвороба - це зло, а здоров'я - добро. Це твердження очевидне для кожного, хто хоч раз у житті хворів, хай і на застуду. У Біблії написано, що після того, як людина згрішила, рай на землі для неї закінчився - це знають і розуміють навіть шестирічні діти. А що хвороба і смерть тісно пов'язані з гріхом - тут треба дати слово теології. Адже серйозні непорозуміння з'являються тоді, коли питають, а що ж тут спільного?
Туга за раєм чи мрії про небо
Чи в раю люди вмирали? Чи там могли бути хвороби? Ці питання можуть здаватися наївними, а відповідь, здавалося б, однозначна. Але не поспішаймо.
Ми часто забуваємо, що людина, окрім духу, створена ще й з матерії. А все матеріальне підлягає знищенню. Більше того, воно також підлягає законам фізики. І в раю люди теж підлягали законам механіки, хімії чи мікробіології, тобто могли обпектися, набити собі гулю, отруїтися якоюсь неїстівною ягодою чи грибом. Їхнє щастя було не в тому, що, як мріють малі діти, вони могли робити все, що заманеться безкарно, а в тому, що від того, що погане, вони могли легко відмовитися, а будь-які незручності земного життя (синяки, холодна вода чи спека) сприймали природно, бо все це говорило їм про довколишній світ, який вони отримали від Бога в дар.
Усе змінилося вмить. Гріх відділив людину від Бога бар'єром провини і страху перед покаранням. Гріх відрізав людину від єдиного джерела життя і любові. Без постійного доступу до цього джерела залишаються тільки смерть і страх. Поєднані в одне, вони виражаються в страхові перед смертю і вмиранням.
І тут захований корінь нового, вже не райського, розуміння страждання і хвороби: якщо тіло не функціонує як слід, тоді потерпає не тільки тіло, а й ціла людина, її психіка, а навіть її дух. Чому? Чому навіть найменша болячка псує нам настрій, хоч ми й знаємо, що її легко подолати. Нам, вигнанцям з раю, кожна хвороба нагадує про смерть і про втрачену певність у тому, що буде після неї.
Окрім того, внаслідок фізичного страждання людина перестає відчувати себе людиною, а до свого тіла ставитися як до предмета, зіпсованої й непотрібної речі. Непотрібна - отже, її треба викинути. Але ж все життя людині казали, що вона важлива, потрібна, єдина і незамінна. Між тим, що їй казали і в чому вона сама себе запевняла, і тим, що вона відчуває під час хвороби, пролягає бездонна прірва. Чи не тут потрібно шукати корені евтаназії: люди, перестаючи бути справними, перестають ставитися до себе як до людей і вважають себе непотрібним сміттям. Бо коли хвора людина не знає чи забуває, що її тіло є помешканням безсмертної душі й самого Бога, то бачить в ньому головну причину болю і зла. Якщо людина не вірить у безкорисливу любов, тоді необхідність віддатися в турботливі руки інших вона вважатиме життєвим програшем.
І тут захований корінь нового, вже не райського, розуміння страждання і хвороби: якщо тіло не функціонує як слід, тоді потерпає не тільки тіло, а й ціла людина, її психіка, а навіть її дух. Чому? Чому навіть найменша болячка псує нам настрій, хоч ми й знаємо, що її легко подолати. Нам, вигнанцям з раю, кожна хвороба нагадує про смерть і про втрачену певність у тому, що буде після неї.
Окрім того, внаслідок фізичного страждання людина перестає відчувати себе людиною, а до свого тіла ставитися як до предмета, зіпсованої й непотрібної речі. Непотрібна - отже, її треба викинути. Але ж все життя людині казали, що вона важлива, потрібна, єдина і незамінна. Між тим, що їй казали і в чому вона сама себе запевняла, і тим, що вона відчуває під час хвороби, пролягає бездонна прірва. Чи не тут потрібно шукати корені евтаназії: люди, перестаючи бути справними, перестають ставитися до себе як до людей і вважають себе непотрібним сміттям. Бо коли хвора людина не знає чи забуває, що її тіло є помешканням безсмертної душі й самого Бога, то бачить в ньому головну причину болю і зла. Якщо людина не вірить у безкорисливу любов, тоді необхідність віддатися в турботливі руки інших вона вважатиме життєвим програшем.
Ісус, хвороби і дорога до Неба
Чи Ти той, на Кого ми чекаємо, запитує Ісуса через своїх учнів Йоан, чи нам іншого чекати? Здається, Ісус відповідає ухильно: скажіть Йоанові те, що бачите: кульгаві ходять, сліпі знову бачать, а бідним проповідується Добра Новина (пор. Лк 7, 18-23). Але це дуже конкретна відповідь, і в кожному католицькому виданні Біблії в цьому місці є посилання принаймні на Книгу пророка Ісаї (35, 5), де п'ятий євангеліст (так теж називають Ісаю), виразно стверджує, що знаком приходу Месії будуть і зцілення.
З одного боку, ми бачимо, що Ісус лікує будь-які людські недуги - хвороби очей, вух, шкіри, внутрішні розлади, фізичний голод і духовну спрагу, Він воскрешає тіло і відпускає гріхи, випростовує горбатих, зцілює висохлі руки, паралізовані починають ходити, а біснуваті звільняються від влади диявола. Анатомічна карта Ісусових чудес охоплює всю людину. Такого чудотворця світ ще не бачив. Чому ж Він зцілював такий короткий час? Чому Він не залишився з нами і не організував якоїсь суперполіклініки, де б лікував нас і наших близьких аж до кінця світу? Ото був би рай! Але чи справді рай, і чи досить людині для щастя тривкого здоров'я і навіть безсмертя на землі? Про це кожен повинен подумати сам.
Прихід Ісуса, Його зцілення і скорий Його відхід - це для нас знак, що здоров'я людини - це велике добро, але не абсолютне. Чудеса Ісуса - це тільки частина Його науки про Творця, Який приходить до Свого грішного творіння, про Отця, Який піднімає і лікує грішну людину, її душу і тіло. Це Євангеліє про те, що джерело любові б'є так сильно й щедро, що смерть стає пасхою, тобто переходом, а не знищенням і розпадом, як ми це бачимо. І це Добра Новина, що її Слуга Ягве приніс убогим цілого світу.
Заплутані в сітях зцілень: у неволі цілителів
Хворі, турбота про них і зцілення завжди були важливі для Церкви. Адже проповідувати Євангеліє означає бути отим самарянином, який перев'язує рани побитого і пограбованого подорожнього. Служити Христові в житті - це означає не бути байдужим і зарадити біді голого, спраглого чи ув'язненого. Історію 20 століть Церкви можна розповідати через історію святих жінок, монастирів і орденів, ченців і доброчинців, які віддали все заради стражденних братів і сестер. Вони відрізняються від більшості сучасних діячів тим, що віддавали нужденним частину себе, а навіть своє життя. Натомість оті діячі радше воліють мізерну допомогу нужденним кидати з каси податківців, а при цьому собі забезпечуючи добрий оклад.
Але турбота Церкви про хворих - не обмежується доброчинністю. Одне із семи Таїнств - це помазання хворих. А священики, котрі поспішають до вмираючих, щоб їх висповідати і забезпечити на дорогу до Божого суду? Скільки ж Слуг Божих за свою ревність у спасінні душ заплатило життям!
Милосердний Бог дав Своїй Церкві також благодать зцілення. Не злічити чудес у тисячах санктуаріїв на цілому світі. Вже понад 100 років таким символічним місцем є Лурд у Франції. Але чудеса й зцілення в Лурді та в інших місцях не є і не будуть гарантованим товаром. Бо благодаті Божої не купиш навіть за ціну великих зречень, жертв чи молитов. Справжнє зцілення - це не подарунок для хворого, щоб у нього поліпшився настрій, це знак для людини, що тут діє Бог, що віра може нарешті визволити її від страху за день сьогоднішній і завтрашній.
Тут ми торкаємося істотної різниці між зціленнями в Церкві та отими видовищами, на які нас запрошують усміхнені обличчя різних проповідників чи народних цілителів з ліцензією міністерства охорони здоров'я. То ще півбіди, коли бачиш, що хтось хоче на тобі заробити. Значно гірше тоді, коли цілителі видають себе за безкорисливих служителів, коли вони обставляють себе святими іконами, коли говорять, що вони лікують молитвою, даром, яким їх начебто наділив сам Бог. Отут треба бути винятково уважним.
Як розпізнати, кому, по суті, служить такий цілитель чи проповідник? Зверніться до Послань Апостола Павла, який кілька разів називає плоди Божого Духа: любов, радість, мир, лагідність, самовладання, покору. Якщо у словах чи вчинках такої людини ми бачимо ненависть до Церкви чи своїх опонентів, то тут усе ясно. Якщо навіть після поверхової зустрічі з такою людиною ми несподівано відчуємо якусь тривогу чи смуток, то можемо бути впевнені, що це не від Бога. Так само, коли людину розпирає від гордості й пихи за свою "надприродну" силу, чи вона несподівано вибухає гнівом, наприклад, на того, хто сумнівається. Від такого цілителя треба якомога швидше і далі втікати.
Багато хто з таких заздрять Апостолам і свідкам Христа, що вони бачили, спізнали, а ми ні, що їм було легше повірити, ніж нам. Щоб вибратися з цієї сліпої вулички наївної заздрості, треба пригадати, скільки наочних свідків сили Ісуса мали серйозні клопоти з вірою, навіть Апостоли, а скільки з них взагалі покинули Христа.
Немає коментарів:
Дописати коментар