Сім’я як домашня Церква

Подружнє життя, союз чоловіка та жінки або ж, іншими словами, шлюб – це щастя та чудо на землі. Адже Бог кожному дарує можливість у житті бути щасливими. А одним із шляхів осягнення щастя є сім’я. Разом з тим сучасне розуміння сім’ї дуже часто не відповідає словам апостола Павла: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як Христос полюбив Церкву й видав себе за неї» (Еф 5, 25). В сьогоднішній час сім’я все частіше перестає сприйматися суспільством як сім’я християнська. Тому саме сім’я має працювати так, щоб вона дійсно стала домашньою Церквою, живучи у любові, а така родина відродить і мораль у народі, і збереже дітей, і стане головною опорою для держави і Церкви. То чому ж ми називаємо сім’ю «домашньою Церквою»?

Християнська сім’я як домашня церква або спільнота – це Божий задум у Старому Завіті щодо чоловіка і жінки та реалізація задуму у Новому Завіті. Якщо поглянемо у книгу Буття, побачимо створення людської спільноти: «Сказав Бог: Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу […]. І сотворив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 26-27). Дальше бачимо: «Не добре чоловікові бути самому» (Бут 2, 18) та «Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка» (Бут 2, 22). Цими словами Бог творить для Адама жінку, Єву, у якій той побачив рівну собі особу, подібну і гідну себе істоту, яка стала йому найближчою, дарованою Богом для допомоги, для реалізації тої особливої місії, даної Богом. Жінка створена з ребра чоловіка. Не з ноги, щоб бути приниженою, не з голови, щоб перевершувати, а з боку, щоб бути пліч-о-пліч. З під руки, щоб бути захищеною. І з боку серця, щоб любити і бути любленою.

Згадуючи слова ап. Павла, подані вище, відносини чоловіка і жінки у шлюбі нам нагадують відносини Христа та Церкви. Тому християнську сім’ю часто називають домашньою Церквою. Ця думка бере свій початок у Святому Письмі та розвивається у святоотцівській літературі. Бо у Катехизмі зазначено: «У єдності й любові першої подружньої пари Святі Отці вбачають образ Церкви»[1].

Подібно як Церква, будучи тілом Христовим, – не може існувати без Нього, так само і подружжя є покликане до єдності, нерозривності, яку вони отримують в Христі, тим самим стаючи одним тілом. Для цього є запевнення Ісуса щодо своєї присутності: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мт 18, 20), а де присутній Христос, там є і Його Церква як Тіло Христа. Саме тому подружнє життя є «таїнственною іконою Церкви»[2]. Ця єдність і рівність, до яких покликане подружжя, осягається у взаємодаруванні аж до самопожертви: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї» (Еф 5, 25)[3]. Завданням домашньої Церкви є світити прикладом любові, яка є між Христом і Церквою та бути взірцем для інших домашніх церков. Варто додати, що в ідеалі, сім’я – це першопочаткова клітинка церковного тіла, цеглинка церковної будівлі.

Власне, щоб стати домашньою Церквою, родина повинна володіти деякими діями та ознаками Церкви. Найперше треба підкреслити, що через таїнство Подружжя родина освячується благодаттю Святого Духа і повинна постійно підтримувати взаємну любов між всіма її членами. В особливіший спосіб повинна бути спільна любов чоловіка і жінки до Бога. Також не менш важливим є те, щоб сім’я була місцем спільних молитов батьків з дітьми, щоб вони читали Слово Боже – Біблію. Тоді така сім’я, якщо зберігатиме Христові заповіді, взаємну любов, повагу, співчуття, дійсно стане маленькою Церквою, де «обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише - одне тіло» (Мр 10, 8).

---

[1] Катехизм УГКЦ – «Христос наша Пасха, 856.

[2] Пор. Йоан Золотоустий, Коментар на Писання до колосян. Гомілія 12, 5.

[3] Катехизм УГКЦ – «Христос наша Пасха, 857.