ЧИНЯЧИ ДОБРО, НЕ ЗНЕМАГАЙМО

ЧИНЯЧИ ДОБРО, НЕ ЗНЕМАГАЙМО

"Проповідуй Євангелію постійно… Якщо необхідно, використовуй слова" - цей мудрий вислів, прочитаний в газеті "Голос надії", спонукує на роздуми. Євангелізація - це слово, яке особливо часто вживається в колах християн з часу проголошення суверенітету України, коли з'явилась чудова нагода для вільної проповіді Євангелії. Якщо дати визначення слову "євангелізація", то можна сказати так: євангелізація - це методи придбання душ для Божого Царства (або для Христа). Якщо на початку, років 10-13 назад, люди були особливо спраглі живого Слова Божого (багато з них вперше почули проповідь Євангелії), тому вони охоче сприймали саме слова. На сьогодні більшість людей вже мали нагоду чути проповідь Євангелії, тобто слова. Зараз деякі богослови взагалі стверджують, що час масових євангелізацій минув, а настав час індивідуальної євангелізації, коли особливо потрібно проявити "витривалість в доброму ділі" (Рим. 2:7), тобто бути постійними в справі придбання конкретної душі для Христа. Пораду апостола Павла: "А роблячи добро, не знемагаймо (не падаймо на дусі, не зневіряймося, не втомлюймося), бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо" (Гал. 6:9) також потрібно взяти до уваги євангелістам. "Терпіння потрібно вам, щоб виконати волю Божу" (Євр. 10:36) - ця, я скажу, біблійна заповідь стосується саме справи євангелізації. На жаль, часто у християн не вистачає цього терпіння, не говорячи про довготерпіння, про яке говорять апостоли (див. Як. 5:7, 1Сол.5:14, Кол.3:12).

Через мої руки проходить багато свідчень віруючих християн, і я бачу, що саме ті з них мали особливий успіх, що проявляли витривалість, постійність, довготерпіння. Пригадую свідчення Сергія Ніконова. Його (на той час - брудного грішника) люб'язно прийняли жити в будинок, в якому збиралася новоутворена церква невеличкого містечка, де все відбувається в усіх на виду. Він відвідував зібрання, але декілька разів впадав у запої. Але та церква, незважаючи на насмішки сусідів (мовляв, оце віруючі), не відкинула його, а приймала й кожного разу говорила йому, що Ісус любить його. Саме таке ставлення тієї невеличкої групки віруючих сприяло тому, що на сьогодні Сергій Ніконов - пастор великої церкви (його свідчення друкувалося у минулому номері "Благовісника" - ред.).

Моя сусідка Ліза багато років молилася за свого чоловіка Женю - алкоголіка і рецидивіста. І не просто молилася, а виявляла постійну любов без нарікання. Я свідок того, якими матюками він крив свою люблячу дружину, але я й свідок того, як п'яниця й бешкетник Женя перетворився на святого в буквальному розумінні слова. Він вже відійшов у вічність, але в моїй пам'яті про нього лише світла згадка.

Пригадую, як сестри нашої церкви довго безкорисливо доглядали немічну, покинуту всіма, лежачу бабусю. Одна з сестер на запитання, чому вони це роблять, просто сказала: "Нам її так жаль". Якщо люди світу цього роблять комусь добро, то за цим криється або матеріальна вигода (спадщина, платня), або ж самореклама, спосіб потішити честолюбство (щоб похвалили), або ж спосіб зайняти більш привілейоване місце в суспільстві, або ж спосіб спокути докорів сумління. У християнина так не повинно бути. І навіть не повинно бути таких міркувань, що ось я зроблю добро, а мені на Небесах урахується.

Часто доводиться чути, як віруюча жінка не має успіху в євангелізації свого чоловіка чи дітей. І все з тієї причини, що ми беремо себе, як кажуть, в руки, тобто своїми зусиллями хочемо терпіти й любити. Це неможливо. Обов'язково настане зрив, і вся праця зійде нанівець: "Ложка дьогтю псує бочку меду" - стверджує народне прислів'я.

"Подивіться на Ісуса!" (Євр. 12:2) - це єдиний метод бути успішним у справі Євангелії. Як Христос страждав несправедливо, терпів знущання від негідних грішників! Нам інколи важко витерпіти навіть справедливий докір, а то уявіть ситуацію: святий Божий Син терпів наругу від грішників…

Безкорислива любов повинна стати в нас нашим єством, необхідністю (потребою нашої душі). Це чудо може зробити Бог - Дух Святий. Тому молімося, волаймо до Отця, сповнюймося Духом (див. Еф. 5:18), щоб це чудо відбулося в нашому дусі. Зауважу, що Любов - це не лише Божий дар, це плід, тому потрібно багато часу, доки він визріє в нас. Певний час потрібно просто примушувати себе робити добро, навіть якщо й не хочеться (не чекати, доки нам захочеться). Потрібно просто дисциплінувати себе добрими ділами, якщо хочете, щоб це стало звичкою.

Закінчити цю невеличку статтю хотілося б згадкою про жінку, яку лагідно називали "мати Тереза" саме тому, що вона не знемагала творити добро, бо була переконана в тому, що це добро не просто між нею і людьми, а насамперед - між нею і Богом!