Навряд чи при житті багато людей знало про нього. Але протягом шести місяців після його смерті невелика розповідь про його життя була видана тиражем 120 000 екземплярів і була вся розкуплена. А через рік біографія Мета Талбота була перекладена на 12 мов. Через п’ять років Католицька Церква розпочала дослідження життя Мета Талбота, щоб визначити, чи є підстави для його канонізації. Через 50 років після його смерті Церква назвала Талбота блаженним, вважаючи «звитяжцем», гідним наслідування.Ні, нічого особливого не відбувалося з Метом Талботом, але, як відзначив один з його біографів, «він став для оточуючих, як світло, що зненацька спалахнуло в темній кімнаті».
«Божа благодать». Пітьма огортала його впродовж усього життя. Жорстокий голод в Ірландії в 1840-х роках погнав багатьох селян у міста на пошуки роботи. В Дубліні розміщалися гарнізони англійських військ, до того ж незабаром після народження Мета в 1856 році сюди почали повертатися солдати з Кримської війни. Місто було переповнене людьми, які не мали ні роботи, ні грошей, ні надії.Мет був другим із дванадцяти дітей, народжених у родині Чарльза та Елізабет Талботів. Родина жила на межі убогості, тому що Чарльз, який мав постійну роботу, більшу частину зароблених грошей пропивав у пабі (корчмі). Семеро братів Мета пішли по стопах батька, випиваючи протягом усього життя.Провчившись рік у школі, дванадцятирічний Мет пішов працювати кур’єром у торговця вином і незабаром скуштував продукцію, яку розносив. Дуже скоро він почав жити заради випивки. Від шкідливої звички його не стримували ні покарання батька, ні зміна роботи (пізніше він пішов працювати підручним муляра). Впродовж наступних шістнадцяти років він витрачав практично всю свою зарплату на алкоголь. Щедрий від природи, Мет неодноразово платив за випивку своїх друзів, у яких не було грошей. Коли його кишені була порожні, він закладав або продавав усе, що міг, аж до власних черевиків, і продовжував пити. Одного разу в суботу двадцятивосьмирічний Мет, який не працював уже тиждень, стояв біля пабу, знесилений, але налаштований оптимістично. Він ждав, що зараз хтось із друзів пригостить його, а він не допомагав їм у важку хвилину?Але друзі проходили мимо, лише холодно вітаючись. У цей день він повернувся додому збентежений і тверезий та повідомив, що він «зарікається» не пити три наступні місяці. В той же вечір він зустрівся зі священиком, повторив йому свою обітницю і вперше висповідався. З того дня в ньому почала діяти Божа благодать, про яку Мет тоді навіть не підозрював.«Божа присутність».Тепер він стояв перед величезною дилемою. Мет обіцяв не пити. Але його родичі та друзі продовжували пити. Раніше він сам проводив весь вільний час у пабі. Як тепер він проживе без алкоголю, якого жадав його організм, а розум запевняв, що він не зможе без нього обійтися?Мет знайшов притулок у єдиному місці, де питущі приятелі напевно не стали б його шукати – у церкві. Мет почав щодня перед роботою брати участь у Святій Месі, а вечорами молився, стаючи на коліна в неосвітленій церкві, яка знаходилась по сусідству з його помешканням.Там він знайшов нових друзів – Ісуса, Марію і святих. У нього з’явилися нові пристраст: самота й молитва в Божій присутності. Це давалося не легко, і час від часу Мет повертався додому, переконаний утому, що він довго не протримається. Наступного дня він ішов до церкви і просив Бога: «Благаю, не дай мені повернутися на колишній шлях. Помилуй мене».Через роки Мет скаже своїй сестрі, що перші три місяці були для нього найважчими. За його словами, легше кого-небудь воскресити з мертвих, ніж кинути пити. На допомогу собі Мет причепив до рукава дві схрещені шпильки, що служили йому нагадуванням про молитву і хресні страждання Христа, Який помер заради нього.Мет дійсно почав нове життя. Він склав графік мес і молитов, у якому просто не залишалося часу для відвідування пабів. Він ніколи.не носив у кишенях грошей, щоб не спокуситися і не зайти в корчму, проходячи повз неї; Мет приєднався до третього францисканського ордену. Він проводив половину суботи і всі неділі в храмі зі своїми новими друзями.«Божа молитва»Поступово в ньому народилася нова духовна спрага, що витіснила колишню: спрага Божого життя і любові. І Бог вгамував його спрагу. Любов Христова почала руйнувати нетерпимість і нестриманість Мета. Він хотів стати подібним до Христа, тому почав постити, менше спати, більше молитися, жертвувати гроші для місій і для місцевих бідних родин.Незважаючи на свою убогу освіту, Мет почав читати Святе Письмо, життєписи святих, «Сповідь» св. Августина, праці св. Франциска Сальського і св. Терези Авільської, папські енцикліки, твори зі світової історії та соціальної політики. Те, чого він не міг зрозуміти в прочитаному, Мет скрупульозно переписував на клаптики паперу і звертався з ними до збентеженого священика з проханням пояснити йому це.Молитва, духовне читання і милостиня все більше вкорінялися в житті Мета, хоча він не виставляв усе це напоказ. Тим часом,усі довкола почали помічати його смиренність, великодушність і самовладання. Його товариші по роботі вже знали, що Мет не вимовляє прокльонів і лайок, і це стримувало їх самих. Його роботодавець здогадувався, що Мет кудись віддає велику частину своїх доходів, але ніхто навіть не підозрював, як інтенсивно він жив новим життям. Тепер він був сп’янілий Святим Духом, він був «п’яний», як писав один автор, «милосердям, мудрістю, силою і любов’ю Божою».Останні два роки свого життя Мет страждав від хвороби серця. Строгий піст, обмежений сон, важка фізична праця виснажили його організм. Він помер по дорозі на месу у провулку Гренбі 7 червня 1925 року. У нього не було при собі ні грошей, ні документів, у кишені лежало лише кілька списаних клаптиків паперу. Дві почорнілі від часу шпильки були приколені хрестом до його рукава. Тіло Мета Талбота було опізнано лише на четвертий день. У бідній кімнаті, яку знімав Мет, серед книжок і клаптиків списаних ним паперів знайшли молитву: «О Пресвята Діво, я прошу Тебе тільки про три речі: про Божу благодать, Божу присутність і Божу молитву». І ця його молитва не залишилася без відповіді.Мет Талбот беззастережно довірився Богові. Він звільнив своє серце і своє життя від усього, що його обтяжувало, і очікував, коли Господь наповнить його Собою по вінця. Мет прожив у тверезості, тихо і непомітно, сорок один рік, проливаючи світло в темряву, яка обступала його. І зараз він є прикладом для всіх, хто бореться зі своїми шкідливими звичками, і для всіх, хто бажає, щоб, за словами Папи Пія XII, «велич християнства жила у всій своїй повноті».
«Божа благодать». Пітьма огортала його впродовж усього життя. Жорстокий голод в Ірландії в 1840-х роках погнав багатьох селян у міста на пошуки роботи. В Дубліні розміщалися гарнізони англійських військ, до того ж незабаром після народження Мета в 1856 році сюди почали повертатися солдати з Кримської війни. Місто було переповнене людьми, які не мали ні роботи, ні грошей, ні надії.Мет був другим із дванадцяти дітей, народжених у родині Чарльза та Елізабет Талботів. Родина жила на межі убогості, тому що Чарльз, який мав постійну роботу, більшу частину зароблених грошей пропивав у пабі (корчмі). Семеро братів Мета пішли по стопах батька, випиваючи протягом усього життя.Провчившись рік у школі, дванадцятирічний Мет пішов працювати кур’єром у торговця вином і незабаром скуштував продукцію, яку розносив. Дуже скоро він почав жити заради випивки. Від шкідливої звички його не стримували ні покарання батька, ні зміна роботи (пізніше він пішов працювати підручним муляра). Впродовж наступних шістнадцяти років він витрачав практично всю свою зарплату на алкоголь. Щедрий від природи, Мет неодноразово платив за випивку своїх друзів, у яких не було грошей. Коли його кишені була порожні, він закладав або продавав усе, що міг, аж до власних черевиків, і продовжував пити. Одного разу в суботу двадцятивосьмирічний Мет, який не працював уже тиждень, стояв біля пабу, знесилений, але налаштований оптимістично. Він ждав, що зараз хтось із друзів пригостить його, а він не допомагав їм у важку хвилину?Але друзі проходили мимо, лише холодно вітаючись. У цей день він повернувся додому збентежений і тверезий та повідомив, що він «зарікається» не пити три наступні місяці. В той же вечір він зустрівся зі священиком, повторив йому свою обітницю і вперше висповідався. З того дня в ньому почала діяти Божа благодать, про яку Мет тоді навіть не підозрював.«Божа присутність».Тепер він стояв перед величезною дилемою. Мет обіцяв не пити. Але його родичі та друзі продовжували пити. Раніше він сам проводив весь вільний час у пабі. Як тепер він проживе без алкоголю, якого жадав його організм, а розум запевняв, що він не зможе без нього обійтися?Мет знайшов притулок у єдиному місці, де питущі приятелі напевно не стали б його шукати – у церкві. Мет почав щодня перед роботою брати участь у Святій Месі, а вечорами молився, стаючи на коліна в неосвітленій церкві, яка знаходилась по сусідству з його помешканням.Там він знайшов нових друзів – Ісуса, Марію і святих. У нього з’явилися нові пристраст: самота й молитва в Божій присутності. Це давалося не легко, і час від часу Мет повертався додому, переконаний утому, що він довго не протримається. Наступного дня він ішов до церкви і просив Бога: «Благаю, не дай мені повернутися на колишній шлях. Помилуй мене».Через роки Мет скаже своїй сестрі, що перші три місяці були для нього найважчими. За його словами, легше кого-небудь воскресити з мертвих, ніж кинути пити. На допомогу собі Мет причепив до рукава дві схрещені шпильки, що служили йому нагадуванням про молитву і хресні страждання Христа, Який помер заради нього.Мет дійсно почав нове життя. Він склав графік мес і молитов, у якому просто не залишалося часу для відвідування пабів. Він ніколи.не носив у кишенях грошей, щоб не спокуситися і не зайти в корчму, проходячи повз неї; Мет приєднався до третього францисканського ордену. Він проводив половину суботи і всі неділі в храмі зі своїми новими друзями.«Божа молитва»Поступово в ньому народилася нова духовна спрага, що витіснила колишню: спрага Божого життя і любові. І Бог вгамував його спрагу. Любов Христова почала руйнувати нетерпимість і нестриманість Мета. Він хотів стати подібним до Христа, тому почав постити, менше спати, більше молитися, жертвувати гроші для місій і для місцевих бідних родин.Незважаючи на свою убогу освіту, Мет почав читати Святе Письмо, життєписи святих, «Сповідь» св. Августина, праці св. Франциска Сальського і св. Терези Авільської, папські енцикліки, твори зі світової історії та соціальної політики. Те, чого він не міг зрозуміти в прочитаному, Мет скрупульозно переписував на клаптики паперу і звертався з ними до збентеженого священика з проханням пояснити йому це.Молитва, духовне читання і милостиня все більше вкорінялися в житті Мета, хоча він не виставляв усе це напоказ. Тим часом,усі довкола почали помічати його смиренність, великодушність і самовладання. Його товариші по роботі вже знали, що Мет не вимовляє прокльонів і лайок, і це стримувало їх самих. Його роботодавець здогадувався, що Мет кудись віддає велику частину своїх доходів, але ніхто навіть не підозрював, як інтенсивно він жив новим життям. Тепер він був сп’янілий Святим Духом, він був «п’яний», як писав один автор, «милосердям, мудрістю, силою і любов’ю Божою».Останні два роки свого життя Мет страждав від хвороби серця. Строгий піст, обмежений сон, важка фізична праця виснажили його організм. Він помер по дорозі на месу у провулку Гренбі 7 червня 1925 року. У нього не було при собі ні грошей, ні документів, у кишені лежало лише кілька списаних клаптиків паперу. Дві почорнілі від часу шпильки були приколені хрестом до його рукава. Тіло Мета Талбота було опізнано лише на четвертий день. У бідній кімнаті, яку знімав Мет, серед книжок і клаптиків списаних ним паперів знайшли молитву: «О Пресвята Діво, я прошу Тебе тільки про три речі: про Божу благодать, Божу присутність і Божу молитву». І ця його молитва не залишилася без відповіді.Мет Талбот беззастережно довірився Богові. Він звільнив своє серце і своє життя від усього, що його обтяжувало, і очікував, коли Господь наповнить його Собою по вінця. Мет прожив у тверезості, тихо і непомітно, сорок один рік, проливаючи світло в темряву, яка обступала його. І зараз він є прикладом для всіх, хто бореться зі своїми шкідливими звичками, і для всіх, хто бажає, щоб, за словами Папи Пія XII, «велич християнства жила у всій своїй повноті».
