12 порад християнам, які користуються соцмережами

 12 порад християнам, які користуються соцмережами

1. Не реєструйтеся в соціальних мережах одночасно під різними іменами або ніками.

Це вводить людей в оману, і Вас самих заплутує. Чиніть з іншими так, як хотіли б, щоб чинили з Вами.

2. Не приєднуйтесь до сторінок і груп, які суперечать вашим християнським переконанням.

Це може послужити спокусою невіруючим. Та й групи, які Ви відзначили, свідчать про ваші особисті інтереси.

3. Не виставляйте відео і картинки з елементами інтимного характеру.

Це говорить про те, що Ви схвалюєте відео непристойного змісту, шукаючи їх на «блудних» сайтах. Такі матеріали можуть підштовхнути Вас або когось іншого до гріха.

4. Не виставляйте особисті фотографії і відео, де Ви зображені в купальнику, плавках або просто в напівоголеному вигляді.

Привертати таким чином до себе увагу - гріх. Фотографії подібного штибу належать тільки для особистого і сімейного перегляду.

5. Залишаючи записи, коментарі, повідомлення, завжди перевіряйте чи відповідає це Біблії.

За Ваші думки та переконання Ви відповідаєте перед Богом і людьми.

6. Завжди вказуйте правдиву інформацію про себе або не вказуйте взагалі.

Помилкова інформація, навіть в інтернеті - обман!

7. Використовуйте час, проведений в соціальних мережах, не тільки для відпочинку, але й для того, щоб нести людям християнську мораль і Євангеліє.

Таким чином, Ви можете когось наблизити до Бога.

8. Балансуйте час між живим спілкуванням і спілкуванням у соціальних мережах.

Живе спілкування має у багато разів перевищувати віртуальне.

9. Не додавайте у друзі людей, які дискредитують Бога і Церкву.

Тобто, людей, які ведуть активну пропаганду проти Божої істини.

10. Переглядаючи чужі сторінки, не заздріть, не висміюйте, не засуджуйте, а навпаки бажайте людям завжди хорошого.

Пам'ятайте, Бог все бачить і скрізь чує.

11. Користуючись соціальними мережами, завжди ставте перед собою мету.

Таким чином Ви завжди будете використовувати час, а не «вбивати» його.

12. Нехай Ваші фотографії, інформація, замітки, повідомлення, коментарі, захоплення, інтереси завжди свідчать про те, що Ви є образом Божим.

Навіть у віртуальному світі Ви завжди повинні бути світлом і сіллю.

ЧИНЯЧИ ДОБРО, НЕ ЗНЕМАГАЙМО

ЧИНЯЧИ ДОБРО, НЕ ЗНЕМАГАЙМО

"Проповідуй Євангелію постійно… Якщо необхідно, використовуй слова" - цей мудрий вислів, прочитаний в газеті "Голос надії", спонукує на роздуми. Євангелізація - це слово, яке особливо часто вживається в колах християн з часу проголошення суверенітету України, коли з'явилась чудова нагода для вільної проповіді Євангелії. Якщо дати визначення слову "євангелізація", то можна сказати так: євангелізація - це методи придбання душ для Божого Царства (або для Христа). Якщо на початку, років 10-13 назад, люди були особливо спраглі живого Слова Божого (багато з них вперше почули проповідь Євангелії), тому вони охоче сприймали саме слова. На сьогодні більшість людей вже мали нагоду чути проповідь Євангелії, тобто слова. Зараз деякі богослови взагалі стверджують, що час масових євангелізацій минув, а настав час індивідуальної євангелізації, коли особливо потрібно проявити "витривалість в доброму ділі" (Рим. 2:7), тобто бути постійними в справі придбання конкретної душі для Христа. Пораду апостола Павла: "А роблячи добро, не знемагаймо (не падаймо на дусі, не зневіряймося, не втомлюймося), бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо" (Гал. 6:9) також потрібно взяти до уваги євангелістам. "Терпіння потрібно вам, щоб виконати волю Божу" (Євр. 10:36) - ця, я скажу, біблійна заповідь стосується саме справи євангелізації. На жаль, часто у християн не вистачає цього терпіння, не говорячи про довготерпіння, про яке говорять апостоли (див. Як. 5:7, 1Сол.5:14, Кол.3:12).

Через мої руки проходить багато свідчень віруючих християн, і я бачу, що саме ті з них мали особливий успіх, що проявляли витривалість, постійність, довготерпіння. Пригадую свідчення Сергія Ніконова. Його (на той час - брудного грішника) люб'язно прийняли жити в будинок, в якому збиралася новоутворена церква невеличкого містечка, де все відбувається в усіх на виду. Він відвідував зібрання, але декілька разів впадав у запої. Але та церква, незважаючи на насмішки сусідів (мовляв, оце віруючі), не відкинула його, а приймала й кожного разу говорила йому, що Ісус любить його. Саме таке ставлення тієї невеличкої групки віруючих сприяло тому, що на сьогодні Сергій Ніконов - пастор великої церкви (його свідчення друкувалося у минулому номері "Благовісника" - ред.).

Моя сусідка Ліза багато років молилася за свого чоловіка Женю - алкоголіка і рецидивіста. І не просто молилася, а виявляла постійну любов без нарікання. Я свідок того, якими матюками він крив свою люблячу дружину, але я й свідок того, як п'яниця й бешкетник Женя перетворився на святого в буквальному розумінні слова. Він вже відійшов у вічність, але в моїй пам'яті про нього лише світла згадка.

Пригадую, як сестри нашої церкви довго безкорисливо доглядали немічну, покинуту всіма, лежачу бабусю. Одна з сестер на запитання, чому вони це роблять, просто сказала: "Нам її так жаль". Якщо люди світу цього роблять комусь добро, то за цим криється або матеріальна вигода (спадщина, платня), або ж самореклама, спосіб потішити честолюбство (щоб похвалили), або ж спосіб зайняти більш привілейоване місце в суспільстві, або ж спосіб спокути докорів сумління. У християнина так не повинно бути. І навіть не повинно бути таких міркувань, що ось я зроблю добро, а мені на Небесах урахується.

Часто доводиться чути, як віруюча жінка не має успіху в євангелізації свого чоловіка чи дітей. І все з тієї причини, що ми беремо себе, як кажуть, в руки, тобто своїми зусиллями хочемо терпіти й любити. Це неможливо. Обов'язково настане зрив, і вся праця зійде нанівець: "Ложка дьогтю псує бочку меду" - стверджує народне прислів'я.

"Подивіться на Ісуса!" (Євр. 12:2) - це єдиний метод бути успішним у справі Євангелії. Як Христос страждав несправедливо, терпів знущання від негідних грішників! Нам інколи важко витерпіти навіть справедливий докір, а то уявіть ситуацію: святий Божий Син терпів наругу від грішників…

Безкорислива любов повинна стати в нас нашим єством, необхідністю (потребою нашої душі). Це чудо може зробити Бог - Дух Святий. Тому молімося, волаймо до Отця, сповнюймося Духом (див. Еф. 5:18), щоб це чудо відбулося в нашому дусі. Зауважу, що Любов - це не лише Божий дар, це плід, тому потрібно багато часу, доки він визріє в нас. Певний час потрібно просто примушувати себе робити добро, навіть якщо й не хочеться (не чекати, доки нам захочеться). Потрібно просто дисциплінувати себе добрими ділами, якщо хочете, щоб це стало звичкою.

Закінчити цю невеличку статтю хотілося б згадкою про жінку, яку лагідно називали "мати Тереза" саме тому, що вона не знемагала творити добро, бо була переконана в тому, що це добро не просто між нею і людьми, а насамперед - між нею і Богом!

Святоотцівські твори, поради святих

Святоотцівські твори, поради святих

Наука святих і праведних

Коли ми істинно любимо людину? Тільки коли ми спасаємо її від гріха, від пекла… Ти обманюєш себе, якщо думаєш, що любиш людину, а сам потураєш її гріху і пристрастям — тоді ти любиш не її, а її смерть… Тільки коли душа вся у Христі, зверни її всю до людини і знай, що будеш любити її вічною любов’ю… Тільки Христолюбіє — сутність і джерело істинної любові. Тільки любов до Бога дає сили любити людину, любити її у її гріху, ненавидячи гріх.

Прп. Іустин (Попович) — сербський новопрославлений святий (†1978).

З усіх бід лише гріх є справжньою бідою, а не убогість, недуга, образа, лихослів’я, безчестя чи навіть смерть… Прогнівити Бога і вчинити те, що Йому не до вподоби — це справжнє нещастя.

Свт. Іоан Золотоустий (†407).

Мірою духовного зросту людини є смирення… Без смирення усі, навіть найбільші подвиги, не тільки не корисні, але можуть і зовсім погубити людину. А в наш час можна бачити, що трохи більше людина помолилася, почитала Псалтир, попостувала — і вже вважає себе вищою за інших, осуджує ближніх, починає вчити, коли не просять, тощо, і цим показує свою порожнечу й віддаленість від Господа «в далекі краї»…
Сам Спаситель прикликає всіх навчитися у Нього смиренню; не посту, не молитві, навіть не любові до ближніх, а смиренню. Тільки через смирення людина стає одним духом з Господом.
Якщо людина з допомогою Божою очиститься від гріха і, завдяки цьому, буде дивитися на все чисто, то:

1. все побачить в іншому світлі і тоді тільки дасть правильну оцінку всьому;
2. тоді в серці її буде лише любов до всього творіння і неосяжна жалість, і бажання, щоб ніхто не страждав, ніхто ні в чому не зазнав шкоди (див. Ісаака Сиріна).

Ігумен Никон (Воробйов) – подвижник нашого часу (†1963).

Не май пристрасті помічати у ближньому всякі гріхи й осуджувати його, як це звичайно буває з нами; кожний за себе дасть відповідь Богові, у кожного є совість, кожний чує Слово Боже, знає волю Божу або з книг, або зі слів інших; особливо не дивись зі злим наміром на гріхи старших за тебе… кожний «своєму Господеві стоїть або падає» (Рим. 14:4); ти ж свої гріхи, своє серце виправляй.
Бог довготерпеливий та милосердний до тебе: ти це відчуваєш кожного дня багаторазово. Будь і ти довготерпеливий та милосердний до ближніх своїх.
Біда наша в тому, що ми своє зло приписуємо ближньому.
Не стався вороже до грішника ні внутрішньо, ні зовнішньо, але уявляй перед собою свої гріхи та усердно кайся в них, вважаючи себе ДІЙСНО гіршим за всіх.

Св. прав. Іоан Кронштадський (†1908).

Самолюбна людина безнадійно сліпа й самотня: ніщо у світі ні в людях, ні в собі вона не побачить, крім себе і свого.
Сама по собі обмеженість людини не є глупотою. Найрозумніші люди неодмінно обмежені у чомусь. Глупота починається там, де виявляється впертість, самовпевненість, тобто там, де починається гордість… Гордість = самотність = тьма непроглядна…
Сутність гордості — замкнутися від Бога, сутність смирення — дати Богові жити в собі.
Почуття своєї глибокої гріховності у святих — від наближення до джерела світла — Христа.

Священик Олександр Єльчанінов – подвижник нашого часу (†1934).

У простих серцях спочиває Дух Святий. Простота внутрішня має відображатися і на все зовнішнє – простота в усьому: в розмові, у поведінці…
Незлобивість і простота більше всіх чеснот схиляють до нас милість Божу.
Від злопам’ятного відвертається Бог. Хто молиться, маючи на когось зло, той, замість ангелів, має товариством демонів і молитва його буває у гріх.
І добре жити, і добро творити, і добре мислити – не є жертва Богові, а борг людський перед Богом.

Прп. Парфеній Києво-Печерський (†1855).

«У світі матимете скорботу, але будьте відважні: Я переміг світ» (Ін.16: 33). Де шукати радість? Усередині, в серці, у Господі, в небі. Втікай у серце, і радість твоя покриє океани скорбот.

Прп. Варсонофій Оптинський (†1913).

Не будемо сумувати й занепадати духом, коли нападають на нас спокуси. Якщо золотар знає, скільки часу треба тримати золото в печі та коли його звідти вийняти, не залишаючи його надмірно у вогні, щоб воно не зіпсувалося й не перегоріло, – тим більше знає це Господь Бог.

Свт. Іоан Золотоустий (†407).

Терпіть, що трапляється – і спасетеся.

Прп. Іларіон Оптинський (†1873).

Немає й міри терпеливості, якщо вона сполучена з любов’ю.

Прп. Єфрем Сирін (†379).

Важкі почуття і відчай – це бісівський напад… Розум твій нехай не звертається ні до чого, що його пригнічує… Довір Богові те, що з людського погляду неможливо виконати, і позбавишся горя і скорботи.
Живіть просто і без особливих мудрувань, як дитина зі своїм батьком. Розум пручається благодаті Божій і чуду. Виконуйте послух, не розмір­ковуючи логічно. Віра без багатьох міркувань творить чудеса.
Істинно духовна людина має звичку поступатися… Сильні повинні носити тягарі, щоб немічні могли відпочивати, а не так, щоб кожен ніс тільки свій тягар… Що більше людина забуває себе, то більше пам’ятає про неї Бог.
Щасливі тільки ті люди, які будуть виправдані в іншому житті.
Покаяння і сповідь – ось, що потрібно сьогодні.
Ми ще не усвідомили, що покаянням людина може змінити рішення Бога. Покаяння сприяє зникненню зла.

Старець Паїсій Святогорець (†1994).

ПАПА Франциск: ДАР СВЯТОГО ДУХА ДАНИЙ НАМ, ЩОБ НИМ ДІЛИТИСЯ

«Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі», – цими Христовими словами із першого розділу книги Діянь Апостолів Папа Франциск розпочав свою проповідь під час Святої Меси, яку він у суботу, 28 листопада 2015 р., очолив у санктуарії Мучеників Уганди в містечку Намуґонго, що у східноафриканській країні Уганді.

«Від апостольських часів аж до наших днів постало багато свідків, що звіщали Ісуса та об’являли силу Святого Духа. Сьогодні ми із вдячністю спогадуємо жертву Мучеників Уганди, свідчення любові до Христа та до Церкви яких, очевидно, дійшло до "кінців землі". Спогадуємо також й англіканських мучеників, смерть за Ісуса яких дає свідчення екуменізму крові. Усі ці свідки плекали дар Святого Духа в особистому житті і вільно засвідчили свою віру в Ісуса Христа, навіть ціною життя, і багато з них у дуже юному віці», – сказав проповідник.

Далі Вселенський Архиєрей наголосив, що також і ми отримали дар Святого Духа, щоб стати Божими синами та дочками і щоб дати свідчення про Ісуса Христа, дбаючи про те, щоб про Нього довідалось і Його любили якомога більше людей в усіх куточках землі. Відроджуючись у Таїнстві Хрещення, ми отримали Святого Духа, а в Таїнстві Миропомазання отримали силу свідчити про Господа Бога. Кожного дня ми покликані поглиблювати присутність Святого Духа у нашому житті і оживляти дар Його Божественної любові, щоб, у свою чергу, бути джерелом мудрості та сили для інших.

«Дар Святого Духа є даром, даним для того, щоб ним ділитися», – наголосив Папа, додаючи, що він єднає нас одних з одними як вірних і живих членів містичного Христового Тіла, яким є Церква. Ми не отримуємо дар Святого Духа виключно для себе особисто, але для того, щоб взаємно зростати у вірі, надії та любові. А пригадавши про святих Джозефа Мказа та Чарльза Луанґа, він зазначив, що після того, як були втаємничені іншими у християнську віру, вони забажали, у свою чергу, поділитись отриманим даром з ближніми, проповідуючи Ісуса Христа у небезпечні часи. Їхня віра стала свідченням, тому сьогодні вони винесені на престоли для почитання як приклад для нас і заохота для багатьох людей у світі. Вони і сьогодні продовжують звіщати Господа Ісуса і силу Хреста.

Якщо і ми, подібно до святих мучеників, щоденно оживлятимемо дар Святого Духа, Який живе у нас, то станемо такими учнями місіонерами, якими нас хоче бачити Христос. Така відкритість на інших розпочинається у сім’ї, де через любов батьків, через догляд за похилими віком родичами та хворими, через дбання про сиріт, вдів та бідних дитина вчиться відчувати Божу любов та милосердя. Святіший Отець зазначив, що свідчення мучеників вчить нас, що приємності, які нам пропонує світ, земна влада і слава, не дають тривалих радості та миру. Натомість, вірність Богові, життєва чесність та чеснотливість і щире дбання про добро інших ведуть нас до того миру, якого не може дати світ.

«Дорогі брати та сестри, – мовив на закінчення Вселенський Архиєрей, – ось який спадок ви отримали від Мучеників Уганди: життя позначене силою Святого Духа; життя, що свідчать також і сьогодні про перетворюючу силу Євангелія Ісуса Христа. Цей спадок неможливо засвоїти лише принагідним спогадом чи зберігаючи його в музеї, немов дорогоцінність. Ми по-справжньому його почитаємо, як і спадок усіх святих, радше тоді, коли несемо їхнє свідчення Христа у свої доми і до наших ближніх, у місця праці та у громадянське суспільство», – наголосив Папа, закликаючи Мучеників Уганди та Пресвяту Богородицю заступатись за усіма нами перед Господом та щоб Святий Дух розпалив у нас вогонь Божественної любові.

Джерело: 

радіо Ватикан

10 КРАЩИХ ВИСЛОВІВ ІВАНА ПАВЛА II

10 КРАЩИХ ВИСЛОВІВ ІВАНА ПАВЛА II

1. «Віра і розум, як два крила людського духу, що підносять до істини».
2. «Не впадайте у відчай. Ми люди Пасхи , що взивають Алілуя».
3. «Не бійтеся. Не вдовольняйтесь  посередністю. Заляжте на дно і закиньте на полов свій невід».
4. «Я благаю вас! Ніколи,  ніколи не втрачайте надії, не майте сумнівів, ніколи не втомлюйтеся і ніколи не сумуйте. Не бійтеся».
5. «Найгірша в'язниця - бути закритим серцем».
6. «Згідно з Законом, слід розглядати людину як об'єкт любові,а не як об'єкт для використання».
7. «Як функціонує сім'я, так функціонує народ і так функціонує весь світ, у якому ми живемо».
8. «Повага до людської гідності кожної жінки - є обов'язком кожного чоловіка».
9. «Якщо Він просить у вас велику частку, так це тому, що Він знає, що ви можете  багато дати».
10. «Любов між чоловіком і жінкою є неможливою без жертв і самозречення»

Джерело: www.catholic-media.org

ПАПА ЗАКЛИКАВ МОЛОДЬ УГАНДИ БУТИ ЛЮДЬМИ НАДІЇ

«Будьте людьми справжньої надії!» – закликав Папа Франциск угандійську молодь, заохочуючи юнаків і дівчат в хвилини страху та сумнівів застановлятися над тим, що в цьому випадку зробили би угандійські мученики.

У суботу, 28 листопада 2015 р., на території колишнього аеропорту поблизу Кампали, столиці Уганди, зібралося кількасот тисяч молодих людей з усієї країни. Між ними були група глухонімих, діти вулиці та молоді африканські біженці, які знайшли притулок на гостинній угандійській землі. Юнак і дівчина поділися свідченнями про те, в яких умовах живе місцева молодь та про труднощі, з якими доводиться боротися.

Еммануїл розповів про долю дітей-солдатів. Його, разом з 40 товаришами, бойовики захопили в полон у малій семінарії. Через п’ять місяців, протягом яких він зазнавав катувань і голоду, перебуваючи в постійній небезпеці смерті, йому вдалося втекти… Однак, це вдалося небагатьом з-поміж 20-ти тисяч дітей-солдатів в Уганді.

Вінні Намсумба, у свою чергу, розповіла про те, що означає жити з ВІЛ-інфекцією, з якою вона народилася, та без батьків, які померли, коли їй було лише 7 років… Вона наголосила, що хворі на СНІД потребують не жалості, але конкретної допомоги й рішучих дій для подолання епідемії, які включають відповідальність. Кроком у цьому напрямку є вірність Ісусові, наслідком якої є життя в чистоті та подружній вірності.

У контексті вислуханих свідчень Папа наголосив на тому, що покладаючи надію на Христа, можна перемінити своє життя навіть тоді, коли воно зазнало такого болючого досвіду, як викрадення та смерть шкільних друзів, побачена на власні очі. Святіший Отець запитував юнаків і дівчат, чи вони впевнені у тому, що Ісус насправді здатний перемінити будь-яке зло в нашому житті на добро, ненависть – у любов, війну – на мир. Він заохотив ніколи не забувати про велике зобов’язання, яке випливає з крові мучеників, що тече у їхніх жилах, та закликав до витривалої молитви.

Після зустрічі з молоддю Папа від’їхав до «Дому милосердя» в Налуколонґо на околицях Кампали, який провадять Сестри Згромадження Милосердного Самарянина. Під час відвідин він привітався з черницями, які провадять цей осідок та всіма тими, хто здійснює харитативне служіння в Уганді та прибув на цю зустріч, подякувавши їм за служіння Христові в особах потребуючих.

Наступним моментом програми була зустріч з єпископатом країни, що відбувається в архиєпископській резиденції, звідки Святіший Отець від’їде до катедрального собору, де відбудеться зустріч з духовенством, чернецтвом та семінаристами, яка завершить насичений другий день Апостольських відвідин Уганди.

Джерело: 

радіо Ватикан

У БОГОПОСВЯЧЕНОМУ ЖИТТІ НЕМАЄ МІСЦЯ ДЛЯ ВЛАДИ ТА БАГАТСТВА - ПАПА ФРАНЦИСК ДО ДУХОВЕНСТВА Й БОГОПОСВЯЧЕНИХ ОСІБ КЕНІЇ

У БОГОПОСВЯЧЕНОМУ ЖИТТІ НЕМАЄ МІСЦЯ ДЛЯ ВЛАДИ ТА БАГАТСТВА - ПАПА ФРАНЦИСК ДО ДУХОВЕНСТВА Й БОГОПОСВЯЧЕНИХ ОСІБ КЕНІЇ

До богопосвяченого життя та священства не входиться інакшим, як тільки через Христа, це Він є брамою і Він нас вибирає. Якщо хто входить не через двері, а через вікно, не через Христа, не задля Христа, то йому треба порадити служити Богові в іншому місці. На цьому наголосив Папа Франциск під час зустрічі з духовенством, ченцями, черницями та семінаристами Кенії, що відбулась у четвер 26 листопада 2015 року в Найробі.

Вранці того дня Святіший Отець очолив урочисту Святу Месу, після якої у недалекому католицькому коледжі “St Mary’s School”  відбулась радісна зустріч з духовенством, чернецтвом і семінаристами Кенії. Вона була проведена на великому спортивному полі коледжу, зібравши понад 8000 богопосвячених осіб.

Згаданий коледж є власністю архидієцезії Найробі. Він був заснований ірландськими місіонерами із Згромадження Святого Духа, а тепер його провадять сестри-феліціянки.

Папа Франциск відмовився від заздалегідь приготованого слова та експромтом говорив рідною іспанською мовою, а його слова були наживо перекладені на англійську. Він поділився своїми роздумами про наслідування Христа, закликаючи до довіри до Бога, який покликав кожного і кожну в той день, коли на нас поглянув, тобто у день хрищення, кажучи: «Якщо хочеш, йди за Мною».

Святіший Отець підкреслив, що Церква не є якоюсь фірмою чи неурядовою організацією, але містерією погляду Ісуса, Який дивиться на кожного й запрошує: «Прийди».

Життя католицької Церкви в Кенії розгортається в майже 1000 парафій та понад 6000 інших душпастирських осередків. Духовну опіку вірним надають 2744 священики, яким допомагають 5500 черниць та майже 800 ченців. У Кенії трудиться понад 500 місіонерів-мирян, а у сфері євангелізації заанґажовані  майже 12000 катехитів-мирян. У Малих семінаріях навчається 4000 юнаків, а Вищих семінаріях – майже 1500 семінаристів.

Джерело: 

радіо Ватикан