Лікар і пацієнт // як правильно діагностувати?

Св. Миколай у своєму храмі с. Хлопчиці / 18.12.18 р. Б.

Перше Святе Причастя // УГКЦ с. Хлопчиці // 2018

Два погляди на світ

Коротка і мудра притча про два типи мислення, які впливають на наше життя.

Якщо запитати муху, чи є в околицях квіти, вона відповість:

– Не бачила жодних квітів. Зате гною в цій ось канаві повнісінько.

І муха почне перераховувати всі смітники, на яких побувала.

Запитайте бджолу, чи бачила вона в околицях якісь нечистоти, і вона відповість:

– Нечистоти? Ні, не бачила ніде. Тут так багато запашних квітів!

Шлях бджоли і шлях мухи

У ведичній культурі є поняття двох основних типів свідомості людини: свідомість мухи і свідомість бджоли.

У чому відмінність? І муха і бджола однаково потрібні в природі. І та, і інша люблять солодке. Вони можуть жити в одному просторі, але зовсім різними життями.

Бджола цілеспрямовано летить до квітів і видобуває нектар, з якого потім зробить мед.

Муха теж летить до квітів, але дорогою постійно відволікається на зустрічні коров’ячі кізяки і зацікавлено починає роздивлятися – а що ж це таке? Спускається вниз подивитися…

У підсумку вона так занурюється у дослідження гною, що найчастіше взагалі забуває, що летіла до квітів.

Бджола, натомість, навіть залетівши на смітник, шукає квіти, які дадуть їй нектар і пилок. Муха ж, залетівши і в чудовий сад, знайде сміття.

Так само і люди. Кожен з нас серед інформаційних полів вибирає шлях або бджоли, або мухи.

Свідомість мухи

Людина з свідомістю мухи завжди помічає «коров’ячі кізяки». А головне – вона завжди хоче дослідити це питання. Хто залишив? Коли? Чому Петрови розлучаються? Чому в країні криза і хто винен? У кожному «коров’ячому кізяку» треба длубатися обов’язково. Обговорити, припустити, розслідувати…

Свідомість мухи – знаходити в усьому негатив і занурюватися в нього

Люди-мухи в усьому помічають негатив, в будь-якій ситуації вони чимось невдоволені. Виходячи з дому, не бачать сонця, а лише сміття на газоні. Між переглядом фільму і кримінальної телепередачі виберуть останнє.

Свідомість бджоли

Людина з свідомістю бджоли знає, що в світі існує добро і зло, краса і сміття, низьке і високе. Вона чітко усвідомлює, що це її вибір – звертати увагу на те або інше, концентруватися на негативному або позитивному.

Людина-бджола прагне нести в світ добро і позитивні емоції. Вона не перекидає на інших свої проблеми, рідко ниє і ніколи не критикує, завжди намагається знайти у всьому кращі сторони і прагне до позитивного мислення, як бджола, що рухається до нектару, оминаючи бруд і смітники.

Свідомість бджоли – знаходити позитив і радіти життю

Бджолі не цікаве чуже сміття. Вона хоче бачити красу квітів, вдихати їх аромат і збирати нектар. Її цікавлять лише хороші якості, тобто позитив, краса, користь – все найкраще.

Хто Ви – бджола чи муха?

А тепер задумайтеся – чия поведінка вам ближча? Як часто ви відволікаєтеся на різне сміття на шляху до нектару, до своєї мети? Як ви ведете себе в різних життєвих ситуаціях – як бджола чи як муха?

Побачивши прекрасне, вловивши аромат квітів і спробувавши нектар, намагайтеся повертатися до цього все частіше і частіше. Важливо не втрачати орієнтир, а зробити націленість на позитив стилем мислення, способом життя.

Наше сприйняття притягує ту реальність, на яку спрямована наша увага

Коли на вашому шляху зустрінуться коров’ячі кізяки, не звертаючи на них уваги, летіть далі!

Перший і найголовніший крок до здійснення корінних і довготривалих змін у житті – розуміння різниці між двома типами свідомості – бджоли і мухи.

Другий крок – зробити усвідомлений вибір в користь свідомості бджоли.

Третій – неухильно дотримуватися цього вибору.

Ми знаходимо тільки те, що шукаємо.

Приємного польоту!

 Християнський портал КІРІОС за матеріалами radiosvitanokorgua.

Алкоголік, який став святим

Навряд чи при житті багато людей знало про нього. Але протягом шести місяців після його смерті невелика роз­повідь про його життя була видана тиражем 120 000 ек­земплярів і була вся розкуплена. А через рік біографія Мета Талбота була перекладена на 12 мов. Через п’ять років Католицька Церква розпочала дослідження життя Мета Талбота, щоб визначити, чи є підстави для його ка­нонізації. Через 50 років після його смерті Церква назва­ла Талбота блаженним, вважаючи «звитяжцем», гідним на­слідування.Ні, нічого особливого не відбувалося з Метом Талботом, але, як відзначив один з його біографів, «він став для оточуючих, як світло, що зненацька спалахнуло в темній кімнаті».
«Божа благодать». Пітьма огортала його впродовж усього життя. Жорстокий голод в Ірландії в 1840-х роках погнав багатьох селян у міста на пошуки роботи. В Дубліні розміщалися гарнізони англійсь­ких військ, до того ж незабаром після народження Мета в 1856 році сюди почали повертатися солдати з Кримської війни. Місто було переповнене людьми, які не мали ні роботи, ні гро­шей, ні надії.Мет був другим із дванадцяти дітей, народжених у родині Чарльза та Елізабет Талботів. Родина жила на межі убогості, тому що Чарльз, який мав постійну роботу, більшу частину за­роблених грошей пропивав у пабі (корчмі). Семеро братів Мета пішли по стопах батька, випиваючи протягом усього життя.Провчившись рік у школі, дванадцятирічний Мет пішов пра­цювати кур’єром у торговця вином і незабаром скуштував про­дукцію, яку розносив. Дуже скоро він почав жити заради випив­ки. Від шкідливої звички його не стримували ні покарання бать­ка, ні зміна роботи (пізніше він пішов працювати підручним муля­ра). Впродовж наступних шістнадцяти років він витрачав прак­тично всю свою зарплату на алкоголь. Щедрий від природи, Мет неодноразово платив за випивку своїх друзів, у яких не було грошей. Коли його кишені була по­рожні, він закладав або продавав усе, що міг, аж до власних черевиків, і продовжував пити. Одного разу в суботу двадцятивосьмирічний Мет, який не працював уже тиждень, стояв біля пабу, знесилений, але налаштований оптимістично. Він ждав, що зараз хтось із друзів пригостить його, а він не допомагав їм у важку хвилину?Але друзі проходили мимо, лише холодно вітаючись. У цей день він повернувся додому збентежений і тверезий та повідо­мив, що він «зарікається» не пити три наступні місяці. В той же вечір він зустрівся зі священиком, повторив йому свою обітни­цю і вперше висповідався. З того дня в ньому почала діяти Божа благодать, про яку Мет тоді навіть не підозрював.«Божа присутність».Тепер він стояв перед величезною дилемою. Мет обіцяв не пити. Але його родичі та друзі продовжували пити. Раніше він сам проводив весь вільний час у пабі. Як тепер він проживе без алко­голю, якого жадав його організм, а розум запевняв, що він не зможе без нього обійтися?Мет знайшов притулок у єдиному місці, де питущі приятелі напевно не стали б його шукати – у церкві. Мет почав щодня перед роботою брати участь у Святій Месі, а вечорами молив­ся, стаючи на коліна в неосвітленій церкві, яка знаходилась по сусідству з його помешканням.Там він знайшов нових друзів – Ісуса, Марію і святих. У ньо­го з’явилися нові пристраст: самота й молитва в Божій при­сутності. Це давалося не легко, і час від часу Мет повертався додому, переконаний утому, що він довго не протримається. Наступного дня він ішов до церкви і просив Бога: «Благаю, не дай мені повернутися на колишній шлях. Помилуй мене».Через роки Мет скаже своїй сестрі, що перші три місяці були для нього найважчими. За його словами, легше кого-небудь воскресити з мертвих, ніж кинути пити. На допомогу собі Мет причепив до рукава дві схрещені шпильки, що служили йому нагадуванням про молитву і хресні страждання Христа, Який помер заради нього.Мет дійсно почав нове життя. Він склав графік мес і моли­тов, у якому просто не залишалося часу для відвідування пабів. Він ніколи.не носив у кишенях грошей, щоб не спокуситися і не зайти в корчму, проходячи повз неї; Мет приєднався до третьо­го францисканського ордену. Він проводив половину суботи і всі неділі в храмі зі своїми новими друзями.«Божа молитва»Поступово в ньому народилася нова духовна спрага, що ви­тіснила колишню: спрага Божого життя і любові. І Бог вгаму­вав його спрагу. Любов Христова почала руйнувати нетер­пимість і нестриманість Мета. Він хотів стати подібним до Хри­ста, тому почав постити, менше спати, більше молитися, жер­твувати гроші для місій і для місцевих бідних родин.Незважаючи на свою убогу освіту, Мет почав читати Святе Письмо, життєписи святих, «Сповідь» св. Августина, праці св. Франциска Сальського і св. Терези Авільської, папські енцикліки, твори зі світової історії та соціальної політики. Те, чого він не міг зрозуміти в прочитаному, Мет скрупульозно перепису­вав на клаптики паперу і звертався з ними до збентеженого священика з проханням пояснити йому це.Молитва, духовне читання і милостиня все більше вкоріня­лися в житті Мета, хоча він не виставляв усе це напоказ. Тим часом,усі  довкола почали помічати його смиренність, велико­душність і самовладання. Його товариші по роботі вже знали, що Мет не вимовляє прокльонів і лайок, і це стримувало їх са­мих. Його роботодавець здогадувався, що Мет кудись віддає велику частину своїх доходів, але ніхто навіть не підозрював, як інтенсивно він жив новим життям. Тепер він був сп’янілий Святим Духом, він був «п’яний», як писав один автор, «мило­сердям, мудрістю, силою і любов’ю Божою».Останні два роки свого життя Мет страждав від хвороби сер­ця. Строгий піст, обмежений сон, важка фізична праця висна­жили його організм. Він помер по дорозі на месу у провулку Гренбі 7 червня 1925 року. У нього не було при собі ні грошей, ні документів, у кишені лежало лише кілька списаних клаптиків паперу. Дві почорнілі від часу шпильки були приколені хрестом до його рукава. Тіло Мета Талбота було опізнано лише на чет­вертий день. У бідній кімнаті, яку знімав Мет, серед книжок і клаптиків списаних ним паперів знайшли молитву: «О Пресвята Діво, я прошу Тебе тільки про три речі: про Божу благодать, Божу присутність і Божу молитву». І ця його молитва не зали­шилася без відповіді.Мет Талбот беззастережно довірився Богові. Він звільнив своє серце і своє життя від усього, що його обтяжувало, і очі­кував, коли Господь наповнить його Собою по вінця. Мет про­жив у тверезості, тихо і непомітно, сорок один рік, проливаю­чи світло в темряву, яка обступала його. І зараз він є прикла­дом для всіх, хто бореться зі своїми шкідливими звичками, і для всіх, хто бажає, щоб, за словами Папи Пія XII, «велич хрис­тиянства жила у всій своїй повноті».

Енн Боттенхорн

“Слово між нами”2005 №1(59)

Сім’я як домашня Церква

Подружнє життя, союз чоловіка та жінки або ж, іншими словами, шлюб – це щастя та чудо на землі. Адже Бог кожному дарує можливість у житті бути щасливими. А одним із шляхів осягнення щастя є сім’я. Разом з тим сучасне розуміння сім’ї дуже часто не відповідає словам апостола Павла: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як Христос полюбив Церкву й видав себе за неї» (Еф 5, 25). В сьогоднішній час сім’я все частіше перестає сприйматися суспільством як сім’я християнська. Тому саме сім’я має працювати так, щоб вона дійсно стала домашньою Церквою, живучи у любові, а така родина відродить і мораль у народі, і збереже дітей, і стане головною опорою для держави і Церкви. То чому ж ми називаємо сім’ю «домашньою Церквою»?

Християнська сім’я як домашня церква або спільнота – це Божий задум у Старому Завіті щодо чоловіка і жінки та реалізація задуму у Новому Завіті. Якщо поглянемо у книгу Буття, побачимо створення людської спільноти: «Сказав Бог: Сотворімо людину на Наш образ і на Нашу подобу […]. І сотворив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 26-27). Дальше бачимо: «Не добре чоловікові бути самому» (Бут 2, 18) та «Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка» (Бут 2, 22). Цими словами Бог творить для Адама жінку, Єву, у якій той побачив рівну собі особу, подібну і гідну себе істоту, яка стала йому найближчою, дарованою Богом для допомоги, для реалізації тої особливої місії, даної Богом. Жінка створена з ребра чоловіка. Не з ноги, щоб бути приниженою, не з голови, щоб перевершувати, а з боку, щоб бути пліч-о-пліч. З під руки, щоб бути захищеною. І з боку серця, щоб любити і бути любленою.

Згадуючи слова ап. Павла, подані вище, відносини чоловіка і жінки у шлюбі нам нагадують відносини Христа та Церкви. Тому християнську сім’ю часто називають домашньою Церквою. Ця думка бере свій початок у Святому Письмі та розвивається у святоотцівській літературі. Бо у Катехизмі зазначено: «У єдності й любові першої подружньої пари Святі Отці вбачають образ Церкви»[1].

Подібно як Церква, будучи тілом Христовим, – не може існувати без Нього, так само і подружжя є покликане до єдності, нерозривності, яку вони отримують в Христі, тим самим стаючи одним тілом. Для цього є запевнення Ісуса щодо своєї присутності: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мт 18, 20), а де присутній Христос, там є і Його Церква як Тіло Христа. Саме тому подружнє життя є «таїнственною іконою Церкви»[2]. Ця єдність і рівність, до яких покликане подружжя, осягається у взаємодаруванні аж до самопожертви: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї» (Еф 5, 25)[3]. Завданням домашньої Церкви є світити прикладом любові, яка є між Христом і Церквою та бути взірцем для інших домашніх церков. Варто додати, що в ідеалі, сім’я – це першопочаткова клітинка церковного тіла, цеглинка церковної будівлі.

Власне, щоб стати домашньою Церквою, родина повинна володіти деякими діями та ознаками Церкви. Найперше треба підкреслити, що через таїнство Подружжя родина освячується благодаттю Святого Духа і повинна постійно підтримувати взаємну любов між всіма її членами. В особливіший спосіб повинна бути спільна любов чоловіка і жінки до Бога. Також не менш важливим є те, щоб сім’я була місцем спільних молитов батьків з дітьми, щоб вони читали Слово Боже – Біблію. Тоді така сім’я, якщо зберігатиме Христові заповіді, взаємну любов, повагу, співчуття, дійсно стане маленькою Церквою, де «обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише - одне тіло» (Мр 10, 8).

---

[1] Катехизм УГКЦ – «Христос наша Пасха, 856.

[2] Пор. Йоан Золотоустий, Коментар на Писання до колосян. Гомілія 12, 5.

[3] Катехизм УГКЦ – «Христос наша Пасха, 857.

Прочитайте це, особливо, якщо Ви дуже ЗАЙНЯТІ!

ПРИТЧА!

Скликав сатана всесвітній з'їзд бісів.
У своїй вступній промові він сказав: «Ми не можемо заборонити християнам ходити до церкви. Ми не можемо заборонити їм читати Святе Письмо. Ми не можемо заборонити їм спілкуватися в молитві з Богом. Як тільки вони встановлюють зв'язок з Христом - ми тут же позбавляємося влади над ними. Так нехай вони ходять в свої церкви, але ми украдём у них їх час, так що вони будучи завжди зайняті - не зможуть молитися і каятися в гріхах і розвивати свої відносини з Христом». «Ось що ви повинні робити», - сказав диявол. «Ви повинні перешкодити їм увійти в спілкування з Богом і підтримувати цей зв'язок протягом дня». «Як нам це зробити?», - закричали демони. "Займіть їх дурницями і придумайте багато способів, щоб зайняти їх уми всякими непотрібними справами. А головне, вселити їм прагнення до матеріальних благ і збагачення. Нехай вони переймуться бажанням заробляти якомога більшої кількості грошей і купляти собі машини, квартири, дачі. Нехай заробляють все більше і більше грошей, щоб ходити в ресторани і кафе, щоб купувати дорогий, модний одяг, робити дорогий ремонт в квартирах і обставляти їх модними меблями. спокушати їх витрачати, витрачати і брати, брати в борг, брати багаторічні кредити і таким чином потрапляти під приціл Банкам. А коли вони будуть світитися бажанням особистого збагачення, гонитвою за грошима - їм вже буде не потрібен Христос. Переконайте їх дружин затримуватися на роботі, а чоловіків - працювати 6-7 днів на тиждень, 10-12 годин в день, щоб їм ніколи було займатися своїми сім'ями і вихованням своїх дітей. Не давайте їм проводити час з дітьми, щоб діти їх тинялися з ранку і до ночі на вулиці і дружили з поганими кампаніями, тоді вони перестануть вчитися і з них нічого доброго не вийде. Тоді їх сім'ї розваляться і вони стануть самотніми, а ми їм від горя допоможемо спитися спиртним. Стимулюйте надміру їхній розум так, щоб телевізори і комп'ютери в їх будинках працювали постійно, і вони якомога більше часу проводили біля телевізора і комп'ютера і їм ніколи буде Молитися. Слідкуйте, щоб в кожному магазині і ресторані світу постійно звучали не християнські пісні. Це заблокує їх розум і зруйнує їхню єдність з Христом . Розкладіть на столах в кафе безліч журналів і газет.
Бомбардуйте їхній розум новинами і рекламою 24 години на добу. Нехай на шляху їм кидаються в очі море рекламних щитів. Наповніть їх поштові ящики рекламою, каталогами для замовлення товарів поштою, інформаційними бюлетенями і пропозиціями безкоштовних товарів, послуг і помилкових надій. Показуйте в журналах і по телевізору худих, гарненьких моделей, так щоб їхні чоловіки повірили, що зовнішня краса - це найголовніше і стали б - незадоволені своїми дружинами. Зробіть так, щоб їхні дружини були занадто втомленими, щоб любити своїх чоловіків.
Якщо вони не дадуть своїм чоловікам любов, якої вони потребують, - чоловіки почнуть шукати її в інших місцях. Це швидко зруйнує їх сім'ї! У Різдво і в Пасху відволікайте їх святковою метушнею, концертами по телебаченню і п'яними застіллями, щоб вони невчили своїх дітей справжнього значення Різдва і Пасхи. Нехай навіть з відпустки вони повернуться втомленими.
Зробіть так, щоб вони були завжди ЗАЙНЯТІ, щоб поїхати на природу і помилуватися Божим творінням. Замість цього відправте їх в парки розваг, на спортивні заходи, ігри, концерти і в кіно. І нехай всі християни будуть вічно - ЗАЙНЯТІ, ЗАЙНЯТІ, ЗАЙНЯТІ! Наповніть їх життя такою кількістю хороших справ, щоб у них не було часу шукати сили в Ісуса. Скоро вони будуть жити і працювати покладаючись тільки на себе, жертвуючи своїм здоров'ям і сім'ями заради своїх справ і грошей.
Це спрацює! Це був відмінний план! Біси з радістю вирушили на завдання, змушуючи християн всюди бути все більш зайнятими і поспішати туди і сюди, залишаючи все менше часу для Бога, для молитви і своїх сімей.
Питання в тому, чи вдався дияволу його задум? Судити НАМ!
Передайте цю інформацію іншим чи Ви теж дуже для
цього ЗАЙНЯТІ?

ЧОЛОВІК ТА ЖІНКА - ОДНА ДУША!

Дуже повчальна розповідь!

Прийшов син до батька:
- Розлучуюсь. Набридло! Правду говорила мама - дружина у мене лінива. Скільки можна самому вигрібати?
- За що?
- За те, що я не завжди був добрий з твоєю матір'ю. Це моя провина, що в тобі є темний куточок з думкою про розлучення... - відповідає батько.
- Не розлучатися?
- Не розлучайся ... Навіть не думай ніколи про це.
- Терпіти до кінця днів?
- Не треба терпіти... Ти не її терпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам - зміниться все навколо.
- Як змінитися?
- Дивись на дружину, як вчить Господь. Вона - Його дар для тебе. Твоя радість... Твоя помічниця... Мати твоїх дітей... немічна посудина, яку Бог дав тобі в руки, щоб ти тримав ніжно, обережно, оберігав... Все інше - дрібниці! Якщо вона щось сьогодні не вміє - навчиться. Ти і сам не все вмієш, що повинен робити...

Якщо щось не встигає - покривай цю її слабкість своєю силою і любов'ю... Якщо чогось не знає, розкажи ввечері за чашкою чаю, ніжно обнявши за плечі... Ваш шлях - він тільки ваш. Ваша любов - тільки ваша. Той, хто «вставляє» тобі очі ненависті, - ворог твого будинку. Навіть якщо це твоя мати... Твій брат... Або твій кращий друг... Не суди їх за це. Пробач. І кожному з них дай зрозуміти, що за свою дружину, за свою любов ти, якщо треба, без роздумів помреш, але нікому навіть поганим словом доторкнутися до своєї сім'ї не дозволиш...

- Вас з мамою теж хотіли розлучити?
- Ми і без «помічників» іноді міцно сварилися. Дурними були, гордими... У вас інше життя. Вас від Бога ніхто не жене. Просіть у Нього мудрості. Поступайтеся один одному... Жалійте і тіште один іншого... Любов, якщо ти не знаєш, вона повсякчас зростає. Всю її велич, всю її цінність ти побачиш тільки в глибокій старості, коли все ту ж дружину ввечері ніжно обіймеш за плечі, і вам не потрібно буде слів
...

Подаруй частинку себе

Обіймаючи батьків - ми стаємо спокійними.
Обіймаючи коханих - ми стаємо щасливими.
Обіймаючи дітей - ми стаємо добрими.
Обіймаючи друзів - ми стаємо щирими.
Обіймаючи знайомих - ми стаємо відкритими.
Обіймаючи життя - ми стаємо мудрими.
Подаруйте частинку свого тепла ближнім!