Йосиф Сліпий –
добровільний в’язень Христа ради
Людське життя без ідеї не є
справжнім життям. Це лише біологічне існування, тому що в людину
закладено безмір сил та енергії, які потребують виходу назовні і принесення
плодів. Тому Господь Бог, сотворивши людину, насамперед вказав їй ціль життя,
щоб вона, шукаючи щастя, врешті знаходила свого люблячого Батька, свого Творця.
Однак не всі з однаковою швидкістю
рухаються до останньої цілі та й не всі до неї доходять. Але як легко йти, коли
перед нами є вже протоптана стежка, яку зробила людина відважна, котру можна
назвати героєм. Багато людей говорять, що Ісус Христос пройшов такі страшні
випробування, щоб дати приклад нам усім. Бог, щоб підтримати нас, посилає у світ людей таких самих як і ми, а вони,
пройшовши життєву дорогу та не зламавшись, скріплюють у нас віру, що ми є такі
самі, потрібно лише цілковито покластись на Бога, і коли сам Бог увійде в наше
життя, неможливе для кожного стане можливим.
Український
народ завжди отримував від Бога “великих людей” – провідників народу, які
першими йшли і вказували іншим шлях до Бога, свободи, любові. У 20-му столітті
серед церковних діячів маємо митрополита Андрія Шептицького та патріарха Йосифа
Сліпого. Ці люди – це батько і син, один розпочав велику справу, а другий її
поглибив, розширив, заклав глибокий фундамент, на якому має вирости Церква,
яка, не зламавшись під тортурами і переслідуваннями, буде і надалі вести народ
до Бога.
Коли
Йосиф Сліпий закінчив гімназію, то довго мучився з вибором йти на богословію чи
філософію? “Але дивна рука Господня, яка
провадила мене ціле життя понад всіма життєвими прірвами, – пише він – провела
мене свобідно й тепер без примусу до священства”.
Покладаючись завжди на Бога,
Патріарх Йосиф здобув високі наукові ступені і починаючи викладачем Львівської
Богословської Академії Боже Провидіння допровадило його стати Патріархом
Української Церкви, та добровільним в’язнем Христа ради. Ідея Київського Патріархату червоною ниткою
проходить через усе життя Блаженнішого. За неї він переніс 18 років таборів, її
заповідав своїм нащадкам: "I Вас, мої возлюблені діти, благаю: ніколи не
відкажіться від Патріархату своєї Стародавньої Церкви…"
А щоб скріпити віру в те, що
наш Патріархат постане і об'єднає народ, Блаженніший заповідав: "Якщо б
такою була воля Божа і бажання Українського і Божого люду, складіть мою
домовину в підземеллях оновленого Собору Святої Софії Київської…"
Митрополит був справжнім
пастирем свого стада, яке його знало, любило і було послушне. Але послушне не
зі страху, а з любові, якою, як могли, платили своєму духовному провіднику в
подяку за його любов і турботу про їхні душі. Як колись Христос випробовував
апостола Петра, чи любить Його, а після того лише дав Петрові пасти Його вівці,
так і Петрові новітніх часів було дано владу над Христовим людом після того, як
він засвідчив свою любов до Бога і до людей, що не відрікся, не шукав полегші,
а був ладен життя віддати за них. Чи це не є найвищий вираз любові –
пожертвувати життя за тих, кого любиш?
Посилаючи Митрополита на 18
років жахливої каторги і тортури, більшовики очікували на перемогу. Але сталося
зовсім не так, як вони розраховували, бо в світі є Сила, яка не підлягає
законам руху і змінам матерії, а натомість сама укладає ці закони чи змінює їх.
I лише завдяки цій могутній Силі – Силі Живого Бога, Який є, можна пояснити, як
могла одна людина чинити опір всій системі і не була знищена нею. Бо Божа сила
покерувала так, що в рамках марксистсько-ленінської ідеології, спрямованої на
деградацію людської душі, виростали великі святі і мученики, що власним життям
показували абсурдність більшовицького атеїзму і незнищимість Христової
Євангелії.
Великі святі є відповіддю
Бога на потреби кожного часу. Покликавши їх Господь дає їм сили витримати до
кінця і виконати свою місію. Мабуть і до Йосифа Сліпого Господь мав свої плани,
що не дав загинути в тюрмі.
Життя наше в
руках Бога, і доля кожного з нас під
Божою опікою. Але бувають виняткові люди, в житті яких Божа милостива рука стає
видимою в якийсь надзвичайно виразний спосіб. Таких людей називаємо людьми
Провидіння. Благодать Господня піклується про них з особливою любов'ю. Бо
Господь відібрав їх на знаряддя своїх задумів і призначив до виконання важливих
завдань.
Час все
ставить на своє місце – скидає з п’єдесталів фальшивих героїв і навпаки,
підносить вгору по справжньому великих людей, пам’ять про яких не зникає, а
продовжує жити між людьми, віднаходячи все нових прихильників.
Блаженніший
Йосиф належав до тих постатей, що творять історію, впливають на її хід,
наслідки. Такі речі можливі тільки тоді, коли несхибно стоїш на засадах Правди.
Правдою для нього була Господня віра, що допомагала не зламатись в житті,
вистояти і стати справжнім Патріархом, який вів свій народ через пустелю
випробувань. Навіть тривале заслання на далекі сибірські простори не ізолювало
його впливу на духовне життя України, до чого прагнув тоталітарний режим.
Те, що Українська
Греко-Католицька Церква, загнана у катакомби, не загинула, сталося у великій
мірі тому, що в особі митрополита Йосифа Сліпого вона мала вірного пастиря,
який не йшов на компроміс із власною совістю.
